***
пока детство не вернулось мы думали время это стена
в полуразрушенном дворике местный эмбиент теплой тверди
земной красок небес бесприютных пинчеров скука
можно нарисовать всё что угодно свернуть холст ковром
запечатать и выбросить демиурги поступают именно так вопреки возможной невозмутимости
знаєш ми йшли-йшли кудись потім натрапили на стіну по всьому периметру жодної шпарини
що там з того боку насправді мало кому мабуть цікаво
життя бавиться варіантами як захоче мистецтво ангедонія
дорога ведущая в никуда направленная куда-то
раз-два-три разбавить растворителем растения растут
распятия размечают путь вдоль стены вот здесь должен быть лаз
знаєш ми якісь недолугі туристи ніяких фото на пам’ять ніякої пам’яті про фото
роздумів над життям змістовності потойбіччя
зовсім нічого що може тримати тут поки проявлять плівку
рассмотри крупный план внимательно темнота окутывает тело пустопорожье тары
местность не определяет сознание сознание не очерчивает местность
мало тебя здесь держали в пустой воде открытыми глазами вперед наставляли в вере
здесь плавают яркие рыбы жители глубин здесь много мели
знаєш ми прийшли сюди нарешті включили свет сделали уборку обговорили плани на наступний день
расставили буквы в клетки вимкнули світло решили спать

***
ми читаємо «Міфи Древньої Греції» п’ємо яблучний сік
на стелі павутиння сотні старих книжок вкриваються пилом
всі ці історії з’їздів ювілейні промови які вже не обміняєш на історичну прозу
що перейшла у золотий фонд дитячої літератури
навіть фізика для вишів застаріла лише міфи Древньої Греції
залишаються на своєму почесному місці шкільної програми п’ятого класу
ми креслимо схему ідеального сценарію свого життя
боги кидають жереб сперечаються мов у малобюджетному серіалі
ким зі своїх улюбленців можна пожертвувати незначною фігурою на дошці
можна викреслити з сюжету життя зведене до холоду
відсутності всього як стелі над головою
кого зробити головним персонажем людиною без властивостей
фотогенічною прикрістю обкладинок кого занапастити
всі вартують одного й того ж почуваються зле
досягають фінансової незалежності купують абстрактний живопис
кого зробити головним винуватцем своєї свідомості
прискіпливим читачем коректором для кожної літери сміттєзвалищем епілогів
весь біль невимовленого життя складати у файл без назви розширення .doc

***

ми пишемо вступний диктант в Лінгвістичному університеті текст про Олену Пчілку
дехто не знає як пишеться пише «Бджілка» у мене поганий почерк
хоча тоді був кращий ніж зараз тоді ще мало у кого були комп’ютери вдома
ми думали що гарний почерк має сенс
складали з подружкою фотороботи в спеціальній програмі
потім вона вивчила японську та емігрувала в Німеччину
більше нічого про неї не чула дві помарки вже вважаються помилкою
також якщо стерти лезом деякі почуття хочеться стерти наскрізь до наступної сторінки
інтернет ми вперше побачили на парах з інформатики в Лінгвістичному університеті
сторінка безкоштовної бібліотеки завантажувалася близько півгодини
хоча можливо здавалося так тому що чекаєш
тоді хотілося прочитати все ми взагалі багато читали і блукали містом
поки вчилися в школі нікуди самі не їздили зі свого спального району
тому місто стало певним відкриттям вздовж та поперек обійшли весь центр
потім вулиці перейменували з’явились нові маршрути
від руки тепер пишу тільки текст про життя що колись здавалося своїм
після тридцяти почали ходити на рейви робити селфі в кафе
почуватися своїми в довкіллі
почали забувати правила орфографії для дорослих

***
зректися кохання набагато важче ніж зректися життя сказав класик
водночас і страта і шкіра під гострим кутом невагомість спокути
бліда пляма голосу серпень занотовує у записники всі місця зайняті
залишилося тільки втекти солоною водою дерев просочитися в серце без тебе
залишилося тільки як зараз життя ми вбиваємо все що залежить
від тіні та світла твого голосу
згубна звичка зневіри вода в переходах підземних прозорі кістки
зректися кохання набагато важче ніж зректися
кожного дня відкривати очі вдихати повітря думати навіщо це все
не знаходити відповіді
залишати думки на потім перебирати уява виправдовує кожен акт зречення
краплі свідомості тут нічого не було як ми проходимо повз старі стіни
будинків говоримо про літературу віримо що життя скінченне
але не зовсім не назавжди
тому що неможливо повірити у відсутність твого голосу
німоту номеру з переліку контактів неможливо повірити у ніщо
коли ми просто тримаємося за руки впевнені що напишемо кращу книгу у світі
і це має сенс рано темніє листя пливе за водою

***
знала Офелія німфа якби було знаття темне латаття спокій
провінційних кіосків о десятій ранку з яскравими фото зірок
таємницями щасливого шлюбу куховаріння
силоміць примусили жити плисти повз ятки морозиво сон
пам’ятати що десь є як не для щасливого кохання то для промовляння вголос
імені схожого на твоє власне але не так
двері зачиняються обережно тримай голову над водою
розчинну каву розмішуй за годинниковою стрілкою
у всьому має бути система важелів та противаг невідворотність
темні зливи душі фото зірок зі слідами травневого фотошопу
щасливі шлюби що як ми є насправді
плавати вміли навіть захлиналися німотою мрії про щось тривке
має бути виправдання цьому темному лататтю колишнім словам
які більше не мають змісту нічого не означають але могли б якщо задіяти уяву
вгадати звідки ці смішні листівки з побажаннями всього
кухлі з відколами стразів страхів що життя можливе
Офелія німфа старих речей годинників у воді залізного брухту стигле
місто з паперу на дні водосховища ми ходимо сюди у вихідні зрідка

***
ти мені снишся деколи ось як сьогодні опівночі
треба засинати під стару мелодраму
надто не намагатися зрозуміти сюжет вони будуть разом наприкінці
або не будуть отже яка різниця все йде до того що життя обдурює сценаристів
ставить пастки таємні кутки навіщо ти мені снишся
потім не пам’ятаю подробиці лише присмак засинати під старі мелодрами бачити сніг
смак розпачу пам’ятати пиріжкову на розі поки все не відбудеться
неможливо зрозуміти побачити цілісну картину поки все на своїх місцях
не опиниться ти мені будеш ввижатися скрізь в магазині біля полиці знижок у парку
на доріжці розкресленій біля фонтанів що світяться чорним під музику Верді як човен
захлинатися пам’яттю ось ти нарешті навчилася плавати човен пливе
так ти мені будеш досі ввижатися теплий граніт під дощем
черевики червоні під чорними скельцями повік дивитися як минає
твоя любов до незрозумілих слів
огортає тебе ніщо цілує в холодні скроні
прокидаєшся відкриваєш очі рахуєш до десяти

***

як маячня божевільного бога алітерацій поблажливість до скутих рим
трикутників затемнення вікон
зелена патина скронь Антиной радянське морозиво життя не ласкаве
надто до підземної річки глоду
що тебе турбує гнітить розмішує з кольором тіла чи не ти це раптом
вигадав сам себе так не буває
цинамонові серця смак попелу на долоні затримайте водія
будь ласка ми запізнюємося щось на кшталт поезії переливання крові
як запаморочиться небо потемніє ворота не можна лишати відчиненими
перемовини вести звідки ти знаєш як вода у венах перетворюється
на місцеві звички живих знати
під червоною вуаллю мокко не відрізнити згоду жити від спротиву
ще кілька сторінок і ти дізнаєшся хто головний герой мелодрами
пишуть мерці сторожі церков білі бульбашки у повітрі
солодке мило печериць дощова осінь
знову нічого не знайшов зернятка дзеркал забути
правила правопису скривавлені колискові
ми маємо про це говорити проговорювати біль якого ще немає
який зріє у твоєму серці мов яблуко в серпні
серпанок серпів серпантин ми маємо зірвати його бліде
вкрите холодом тіло зручні обставини історій
як ти сюди потрапив затримайте водія на кілька хвилин
ми хвилюємося парафін яблук стікає соком земля втрачає сон
ось твоє шкільне подвір’я поділ підшитий подорожі на край ночі
крайнощі крихти розуміння збирай кут нахилу літер

***
люди, мечтавшие о революции, на фотографиях двадцатых годов
в прошлое смотрят куда-то, или это была не та революция,
которой хотелось всем, какая-то другая
наш народ не может ошибаться или живет ошибками неразумный
учится мыть руки перед едой, пользоваться зубным порошком,
а мы ему проблемы языкознания, проблемы поиска Бога, который спрятался,
чтобы не видеть нашу братско-сестринскую кровь на обочинах наших дорог,
зато дороги всё-таки отремонтировали
люди, мечтавшие о революции, ни о чем не мечтают
разве вот только академический паек и чтобы вернуться домой затемно
больше ни фонаря, ни аптеки здесь нет,
ни фонаря, ни аптеки, нет времени
люди, мечтавшие о революции, мечтают о новой революции
в империи были очень хорошие конфеты настоящий шоколад
верните их на прилавки

***
эта страна превратится в пушинку на ладони твоей,
ромашку для гаданий, свободы
не существует – ни свободы, ни необходимости,
только считалка детская, кто из нас выбыть должен
на воротах Царьграда меловый крест рисовать, выбивать с нуля
все памятные даты память подводит подводкой для глаз бликует
и свет от софитов твоих слепит, София, и свет слепит
смотри, мы слепили настоящего снеговика,
при минус скольких-то он скальп свой промозглых улиц,
площадей, на которых нам больше не встретиться, прячет в руке
смотри, София, камушки разноцветные,
суповой набор для бедных
вкус крови на губах, кровь нашего сельпо
сель омывает ноги
дети идут в первый класс, последний звонок отмечают
зарубкой над головою
обувь теряют в болоте весны
вспоминают тебя

***
ты пил феназепам, запивал его настойкой «Урожай»
по ночам работало радио, чтобы не было тишины, я прятала телефон под подушку
по радио говорил Доренко, жена Доренко и еще какой-то его родственник
ты говорил: «если тебе мешает звук, значит, просто ты спать не хочешь»
один раз я не выдержала бросила телефон и разбился
он полежал немного, пока собрались съездить на рынок, снова начал работать
продавщицы спрашивали, для кого я покупаю настойку «Урожай»,
может быть, у меня какие-то проблемы в жизни
спрашивали, что происходит в Киеве, я отвечала, что всё нормально
они были явно разочарованы, наверное, хотели услышать подробности, как в телевизоре
сами они были тоже из Украины, но переехали давно
открыли магазин, продавали настойку «Урожай», пиво «Черниговское»
обсуждали свой отпуск в Мексике, хотели меня пожалеть
один раз попробовала твой феназепам,
но от него мне хотелось спать, а я и так спать хочу всё время
хотелось наоборот что-то бодрящее, придающее силы (но не энергетик)
телефон полежал немного, снова начал работать, по радио обсуждали сухую водку,
или что-то такое, сквозь сон я уже не помню

***

ты сказала это другие цветы не такие как прежде
изо всех неназванных в ботанических атласах детства
забытых в любовь
можно еще играть бонны играют в карты в саду
от солнца скрывают лица
шапками вверх карты кладут берут еще одну
мы остерегаемся земли
стертых следов старых кладов монет прежней страны
пустот там где прошлое
притворяется тобой проводит по векам рукой
ты спишь ни о чем не зная
бонны играют в карты говорят семерка в парке темнеет
тебе так идет молчание молочная ночь весны
ты сказала это другие цветы
соль похожа на соль мёд похож на соль
меж страниц книги спят никакие сны виденные другими
кровь не смущают
горек мёд поэзии говорит что с ним делать мне
так ли мы наивны так ли мы печальны
так ли страна наша изрыта оспинами пуль
не те цветы так другие принесут полевые грустные столько
здесь их не перечесть мы не помним названия слов
чем нам утешить себя как попрощаться
ты сказала это она верно будет тепло и сторож
замки нашего детства надежные английские
никуда не свернуть с этой дороги
не пожалеть себя
не собрать гербарий
смотри

***
мальчики боятся страны, обломки которой рухнут на них, девочки выбирают продукты по акции
чтобы дешевле, нужно только понять, как работает эта система скидок
успокаивать, говорить всё будет хорошо, улыбаться всегда, готовить с любовью
распушители теста хранить в верхнем шкафчике, сахар, ваниль
мягкой быть покладистой эта страна всё равно всех перемелет
тех, кто верил в нее, и тех, кто просто покупал продукты первой необходимости
мальчики боятся неизвестности, девочки боятся себя
эта пустая посуда, на детских площадках иглы шприцов,
соседи с утра выгуливают померанских шпицев
другие соседи с утра планируют, как напиться, выбрасывают бутылки в мусоропровод
если она тебя задушит с любовью потом костей твоих не соберет
объявит героем черным контуром обведет лестничных пролетов влекущая пустота
мальчики спорят о судьбах мира, девочки накрывают на стол
думают надо бы купить новые занавески, облупившейся штукатурке весны умиляясь
делая французский маникюр, всем говорят – это для себя
никто ведь всё равно не заметит, как солнце садится за первый универсам
как новые дети уходят на войну, салат из мойвы вскрывая
воду закрывая последний раз ни мальчики ни девочки ни просто люди какие-то
одетые по моде прошлогоднего нормкора, скучающим взглядом обозревая улицу,
толпятся на остановке, если всё исчезнет, не изменится ничего
в равнодушии признаваясь с прямотою последней бигбордам,
где реклама фестиваля круп, пасхальным зайцам у свежекрашеных стен,
сообщению «я люблю тебя» на асфальте

ОТВЕТЫ НА ВОПРОСЫ «ДВОЕТОЧИЯ»:

1. На каких языках вы пишете?

Пишу на русском и украинском

2. Является ли один из них выученным или вы владеете и тем, и другим с детства?

Обоими языками владею с детства (но говорю и думаю на русском)

3. Когда и при каких обстоятельствах вы начали писать на каждом из них?

На русском я начала писать примерно в 14 лет – начали появляться идеи и сюжеты, которые хотелось записать в форме стихотворного текста. На украинском начала писать в 28, познакомившись с украиноязычными поэтами и заинтересовавшись современной украинской литературой. Хотелось создавать что-то свое в существующем контексте.

4. Что побудило вас писать на втором (третьем, четвертом…) языке?

Появилась потребность выйти за рамки привычного для меня языкового инструментария и найти другой ракурс, возможно, преодолеть некую начавшую проявляться инерцию.

5. Как происходит выбор языка в каждом конкретном случае?

Выбор интуитивен, просто появляется первая строка (хотя бывают случаи, когда после нескольких строк я понимаю, что это стихотворение будет лучше звучать на другом языке).

6. Отличается ли процесс письма на разных языках? Чувствуете ли вы себя другим человеком\поэтом, при переходе с языка на язык?

Другим поэтом я себя не чувствую, но разнится оптика (при этом следует отметить, что на русском я пишу свободнее, украинский для меня всё-таки устанавливает некие рамки).

7. Случается ли вам испытывать нехватку какого-то слова\понятия, существующего в том языке, на котором вы в данный момент не пишете?

Такие ситуации иногда бывают, в этом случае я использую в тексте иноязычное понятие.

8. Меняется ли ваше отношение к какому-то явлению\понятию\предмету в зависимости от языка на котором вы о нем думаете\пишете?

Смена языков – это возможность посмотреть на ситуацию с двух разных ракурсов, возможно, как-то дополнить устоявшуюся картину.

9. Переводите ли вы сами себя с языка на язык? Если нет, то почему?

Иногда перевожу, например, написанное на русском стихотворение о войне мне показалось важным перевести на украинский.

10. Совмещаете ли вы разные языки в одном тексте?

Да, пример такого совмещения представлен в подборке.

11. Есть ли авторы, чей опыт двуязычия вдохновляет вас?

Важным мне видится пример Аркадия Штыпеля – поэта, живущего в Москве и создающего стихотворные переводы на украинском.

12. В какой степени культурное наследие каждого из ваших языков влияет на ваше письмо?

Литература на украинском языке более молодая и над ней не тяготеет в такой степени величие классиков прошлого, каждый автор создает что-то свое здесь и сейчас. Именно поэтому я написала роман на украинском. На каждом из языков я пишу то, что мне интересно, культурное наследие нужно изучать и двигаться дальше.